Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Пісні про любов і вічність (збірник)

Читати книгу - "Пісні про любов і вічність (збірник)"

131
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 82
Перейти на сторінку:
маму, відчув, що і в неї щойно впала планка.

Баба Надя гримнула п’ястуком по столу:

– Та що то таке має бути? Тато тобі купляє і ковбасу, і сардельки, і м’ясце свіженьке, а ти он який! Ну, подивіться на нього! В кого ти такий вдався? Хто тебе такого навчив? Шо то за фільозофія така?

– Бабо, то не філософія, мені просто не смакує м’ясо.

Баба відвернулася і затулила обличчя рукою.

– Навіть не хочу того слухати. Навіть слухати того не хочу, ти мене чуєш?

– Мамо, та не плач. – Брохоль підійшов до баби Наді.

– Боженьку, що ж то за кара така? – затужила Надія Дмитрівна. – Заморити себе вирішив.

– Ну, гаразд, – сказав нарешті малий. – Ми з Галею зайшли, загалом, повечеряти. Час нам іти додому.

Брохоль став на порозі та загородив їм прохід.

– Ви куди? – спитав він.

– Додому.

– Ваш дім тут.

– Тут ваш дім. Наш дім через дорогу, – сказав син. – Можна я пройду?

Брохоль дав йому пройти. Говорити не було сили, звело зуби. Син зупинився біля нього.

– Тату, вибач, що я не їм м’яса.

– Ну, може, хоч рибу?

– Ні, риби теж не їм.

– А яйця?

– Теж ні… Тату, вибач… Вибач, чуєш? Я знаю, як це боляче тобі…

Брохоль не міг говорити. Та й не було там з ким говорити. У нього більше не було сина. Щоб не показувати цього, він почав збирати з підлоги сардельки. Підібрав біля раковини шматок м’яса.

– Діточки, зачекайте, – зірвалася Наталія Бронеславівна. – Візьміть хоч кашу з собою…

– Та в нас є каша, Наталіє Бронеславівно!

– Як же ж ви тепер жити будете? – заламувала руки Наталія Бронеславівна. – Що ж вам дати? Може, борщу вам налию в банячок маленький?

– Та ж він на кості, Андрійко те їсти не буде… Наталіє Бронеславівно! Ви тільки не хвилюйтеся, я якось годуватиму його, ви не переживайте, він не пропаде…

– Та як же не хвилюватися, як же не переживати… – причитала Наталя Бронеславівна у коридорі, поки діти взувалися й одягалися.

– На все добре, хай вам щастить! – озвалися діти і вийшли з хати.

У хаті панувала мовчанка.

Брохоль зібрав усі сардельки з підлоги в тазик і поставив його на стіл.

Він узяв одну сардельку, роздягнув її, наче банан, і в три укуси проковтнув.

– Вітю, піди завтра до них додому, розберися з ними. Тобі треба з ними серйозно поговорити, – сказала баба Надя.

– А нині що в нас таке було? Що я йому завтра казатиму?

На кухню повернулася Наталія Бронеславівна.

Баба Надя з появою Наталії Бронеславівни авторитетно сказала:

– Я гадаю так, Вітю. Що треба було його силою нагодувати. Ти за руки потримав би, а ми йому ті котлети запхали б.

– Цур на вас! – сказала Наталія Бронеславівна. – Ви хоч розумієте, що кажете? Та йому вже не п’ять років, щоб його силою годувати.

– Нє, то так лишати не можна, – сказала баба Надя. – Ви собі як хочете, а я завтра ще з ним поговорю. Я пішла. Вітю, проведи мене.

Біля дверей баба Надя прошепотіла Брохолю:

– Вітю, то все невістка. Я тобі кажу, то все вона. Така ладна дитина була, і дивися, що вона зробила з нього.

– Гаразд, завтра, мамо. На добраніч.

Він зачинив двері на три замки.

Наталія Бронеславівна пішла в ліжко.

Брохоль зайшов на кухню, де йому так і не дали повечеряти, і з’їв ще одну холодну сардельку. Потім пішов у душ, злий від голоду.

Вийшов із теплого душу трохи подобрілий. Брохоль заглянув на кухню, і погляд його знову впав на три нечіпані котлетки.

Йому стало невимовно шкода сина. Так шкода, ніби той помер.

Брохоль зробив собі чаю, врізав хліба і з’їв дві котлети з хлібом.

Коли він почав їсти третю котлету, то чомусь подумав, що його син ніколи більше не сидітиме ось так, як сидить він, сам, на кухні, з опущеним абажуром, не заїдатиме котлету хлібом. Брохоль не знав, хто з них на цей момент здався йому більш самотнім – син без котлет чи він сам без сина. На котлету з очей Брохоля потекли сльози.

«Та я ж тобі як краще хочу, розумієш? Як краще, – сказав Брохоль, запихаючи в рот котлету. – Я ж тобі добра бажаю».

Котлета не лізла. Брохоль почав схлипувати від сліз. Яка дурість – так утратити сина. Який біль. «Я знаю, як це боляче, тату…» – здається, його останні слова були такими.

Втрачати сина боляче. Ніби втрачаєш шматок себе.

Раптом Брохоль подумав, що він може зайти до сина в гості завтра і вибачитись. Адже син не помер зовсім. Він не помер насправді. Він живий. Зрештою, сьогодні син міг сказати, що збив на машині людину і що його посадять. Або могли сказати, що хтось збив машиною його сина і його син тепер інвалід. Або й взагалі того, боронь Боже…

Брохоль повеселішав.

Він витягнув із холодильника ще пару котлет, помідор, огірок і нарешті нормально повечеряв.

2011

Людина, яка нікому не заздрила

Присвячується моїй мамі

Алича

Ми зустріли його на зупинці, я і моя мама.

Він – чоловік років п’ятдесяти в тапках на босу ногу і солом’яному брилеві – сидів під магазином «Радехівське курча» і продавав аличу з кошика.

– По чому ваша алича? – спиталася мама.

– По п’ять, прошу пані. Беріть, хороша алича. Насипати вам?

Моя мама подивилася на захмарене небо, ніби радилася з таємною доктриною, і сказала мені:

– Скоро буде дощ. Я візьму літр, на вечір, зварю компоту.

Подув поривчастий вітер. Чоловік у брилі глянув у бік переїзду, звідки дув вітер, і притримав свого капелюха рукою.

– Зараз як уллє, – сказав чоловік. – Але блиснуло! Бачили?

Пролунав грім.

– Ви, прошу пані, може, до панотця ходили?

– Так, до панотця ходила. Хочеш аличі? – запропонувала мені мама.

Я взяв аличу в долоню, став їсти і плювати кісточки на узбіччя, не допльовуючи до асфальту. Ні справа, ні зліва ніяких машин не їхало.

– Так, ходила до панотця. – Мама поставила сумку зі свяченою водою на землю і роззирнулася ще раз навсібіч. Але ніщо не віщувало маршрутки.

Чоловік озвався.

– Я теж до нього ходив. Ой, пані, як він мені допоміг! Дуже добрий чоловік. Їх двоє, двоє братів. Ви не знали? Один в одному кінці села, біля озера, а інший

1 ... 11 12 13 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісні про любов і вічність (збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісні про любов і вічність (збірник)"